Запитуйте-відповідаємо

Що виховує дитячий садок?

«У дитячому садку моя дитина нічим тямущим не займається. Вона цілими днями лише грає».  Так вважає багато батьків, не розуміючи, що саме в спільних іграх і галасливих розвагах їхні малюки розвивають дуже важливе вміння – соціальну поведінку.

Виховання в дитячому садку надає безліч можливостей.

   - По-перше, це отримання самостійності. Дитина значно швидше і легше опановує навички самообслуговування, навчиться їсти, одягатися і роздягатися, прибирати за собою.

   - По-друге, неабияку роль у розвитку дитини відіграє дитяче оточення. Це особливо важливо для перших і єдиних дітей в сім’ї.  Діти вчаться взаємодіяти з іншими на основі домовленості, стримувати особисті бажання, ділитися тим, що мають самі. Це відбувається без повчань дорослих, лише за рахунок спілкування з іншими дітьми.

   - По-третє. Садок допомагає дитині позбавитися від егоцентричних настанов (прагнення судити про все, що відбувається, з власної позиції і заперечувати всі інші).  Дошкільнята, що відвідують дитячий садок, здатні враховувати позицію і думку іншого вже в чотири роки, в ситуації ж сімейного виховання егоцентричні настанови зникають лише в 5-6років.

Ці психологічні моменти особливо важливі для формування особистості дитини. Але не слід забувати і про медико-педагогічні аспекти: режимне харчування, відпочинок, прогулянки, заняття, забезпечення нормального догляду і нагляду.

Як правильно підготувати дитину до вступу в дитячий садок

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до садка.

2. Добре, якщо зацікавите сина чи доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди.

Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя у яслах. Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: «Не слухатимешся — віддам у садок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати в неї бажання ходити до садка: «Якщо слухатимешся, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

3. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності.

Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, у садку почуваються безпорадними і самотніми.

4. Дуже важливо навчити маля гратися.

Спостереження свідчать, що діти, які тривало, не відволікаючись, граються іграшками, захоплюються грою і рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення.

Деякі батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися. Насправді ж діти раннього віку просто маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії, кидають, стукають, гризуть, не знаючи, як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки слід напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у ліжечку лялька спатиме).

5. Одна з головних причин труднощів перших днів дитини в яслах — недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми.

Дитина, яка спілкується лише з членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. Звісно, опинившись серед дітей, незнайомих людей у садку, таке маля почувається неспокійно. Іноді батьки самі мимоволі формують у сина чи доньки негативне ставлення до сторонніх, говорячи: «Не слухатимешся, оцей злий дядя тебе забере» тощо. Слід, навпаки, виховувати в дитини привітне ставлення до дорослих і дітей. Гуляючи з малюком, завжди можна знайти привід сказати, наприклад: «Подивись, як лагідно всміхається до тебе тьотя, і ти всміхнись»; «Підніми газету, що впала в дяді».

Щоб малюк сміливо ввійшов у групу однолітків, не ховався за вихователя, відмовляючись гратися з дітьми, треба привчати його до контактів із дітьми заздалегідь, виховувати доброзичливе ставлення до них. Так, гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, учіть її нікого не ображати, не забирати іграшки, спонукати до гри з однолітками: «Покоти м'ячик, Ігорю. А тепер Ігор тобі покотить. Молодці, хлопчики, добре граєтесь».

6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення.

Це теж полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим «так» чи «ні», і вихователь зможе допомогти їй.

7. Іще одна порада. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її до садка. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.

Перший раз - у перший клас!

Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини. Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки.

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підготовленою, однак це є не єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратись із ними. Психологи поділяють готовність до школи на три види: особистісну, вольову та інтелектуальну.

1. Особистісна готовність складається з навичок  та  здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садочок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей. Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту - якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.

       Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий («Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти до школи підеш?», «От підеш до школи, там тобі покажуть!») Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг

2.  Вольова готовність. У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи «підготувати» малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання — це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма.

      До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізу­вати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено та визначається тривалістю виробленої дії. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь «дорослого» завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця.

3.    Інтелектуальна готовність. Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають «пальму першості», адже багато з них розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, ЇЇ «напхали» знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Важливо, щоб дитина до школи була розумове розвиненою. Але розумовий розвиток не полягає у значному словниковому запасі. Умови життя змінилися. Тепер дітей  оточують різні джерела інформації, і вони буквально перенасичені новими словами та виразами, їхній активний словник різко зростає, але це ще не свідчить, що так само розвивається і мислення. Тут не існує прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати.

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

     Період адаптації дитини до школи може тривати від 2-3 тижнів до півроку, це залежить від багатьох чинників: індивідуальні особливості дитини, характер взаємостосунків з оточуючими, тип учбового закладу (а значить, і рівень складності освітньої програми) і ступінь підготовленості дитини до шкільного життя. 
    Важливим чинником є і підтримка дорослих - мами, тата, бабусь і дідусів. Чим більше дорослих нададуть посильну допомогу в цьому процесі, тим успішніше дитина адаптується до нових умов.

     По-перше, це задоволеність дитини процесом навчання. Йому подобається в школі, він не випробовує невпевненості і страхів. 
    Друга ознака - наскільки легко дитина справляється з програмою. Якщо школа звичайна і програма традиційна, а дитина випробовує утруднення при навчанні, необхідно підтримати його у важкий момент, не критикувати надмірно за повільність, а так само не порівнювати з іншими дітьми. Всі діти різні.
       Дуже важливо на першому етапі вселити в школяра упевненість в успіх, не давати йому піддаватися смутку ("У мене ніщо не вийде!"), інакше боротися з апатією ви будете дуже довго. 
    Наступна ознака успішної адаптації - це ступінь самостійності дитини при виконанні ним учбових завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише після спроб виконати завдання самому. Частенько батьки дуже старанно "допомагають" дитині, що викликає деколи протилежний ефект. Учень звикає до сумісного приготування уроків і не хоче робити це поодинці. Тут краще відразу позначити межі вашої допомоги і поступово зменшувати їх. 
    Але найважливішим, на наш погляд, ознакою того, що дитина повністю освоїлася в шкільному середовищі, є його задоволеність міжособовими відносинами - з однокласниками і вчителем. 
    Нерідко батьки лають дитину за те, що він пізно повертається з школи, що йому часто дзвонять друзі не "по справі", що дуже багато часу у нього йде на прогулянки. Проте добре б пам'ятати про те, що в цей період першокласник активно встановлює контакти, шукає своє місце в дитячому середовищі, вчиться співробітничати з іншими дітьми і приймати допомогу на свою адресу. Допоможіть йому в цій непростій справі!

Поради батькам щодо підготовки дітей до школи

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3.Частіше звертайте увагу дитини на зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4.Навчіть сина чи доньку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше 9-ої години вечора, вставати о 7-й годині ранку).

6.  Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, трикутників, квадратиків).

7. Прищеплюйте дитині   і дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8.Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9.У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10.Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

ЧОМУ ДІТИ ОБМАНЮЮТЬ?

     Дошкільнята не замислюються над тим, що сказати неправду – це негідний учинок. Їхня уява настільки багата, що вони часто не можуть відрізнити справжнє від вигаданого. Малюкам подобаються вигадувати історії,  які начебто трапилися з ними або з іншими членами родини, ототожнювати себе з героями мультфільмів, вигадувати віртуальних друзів.

     Але якщо дошкільнятам вигадки зовсім не шкодять, а навпаки, свідчать про розвинуту дитячу уяву, то після шести років вони можуть негативно позначитися на особистості дитини, особливо якщо вона сама не може відрізнити правду від брехні. Коли ж продовжує фанта­зувати школяр — першокласник, варто з ним серйозно поговорити.

     Основні причини брехні:

1. Виправдати очікування. Часто діти попадають під тиск надій, які на них покладають родичі. Таким чином бать­ки самі спонукають дитину до брехні, висува­ючи до неї завищені вимоги. Малюк хоче вип­равдати очікування старших, тому він бреше про свої успіхи. Батькам  варто реально оцінювати свою дитину і висувати  вимоги лише в розумних межах.
2. Звернути на себе увагу. Дитина може вигадувати неправдиві історії  для , щоб почуватися потрібною, щоб інші на неї звернули увагу. У цьому випадку варто приділяти хоча б півгодини щодня лише для малюка і  демонструвати  свою зацікавленість його життям.
3. Уникнути покарання. Дитина бреше, бо боїться, що її покарають. Саме батьки своїми репресивними заходами виховують у дитині небажання визнавати свою провину; говорити неправду. Не варто відкрито запитувати: «Хто це зробив?», провокуючи цим дитячу брехню. Краще констатувати факт: «Бачу, що ти зробив…» і  шукати разом шляхи усунення шкоди.
4. Уникнення стресових ситуацій. Дитина обманює, щоб приховати від сторонніх родинні проблеми (неблагополуччя в сім’ї, алкоголізм батьків).
5. Спроба помирити рідних. Коли дитина стає свідком неодноразових сварок дорослих, то намагається самостійно допомогти їм помиритися, вигадуючи для цього ситуації, яких не було.
6. Страх невдачі. Дитині соромно за свій вчинок, вона не хо­че, щоб про це хтось дізнався, тому вигадує різні історії.
7. Наслідування. Здебільшого брехати дитина вчиться від дорослих, які при ній брешуть іншим або просять дитину сказати комусь неправду. Наприклад: «Скажеш таткові, що ми ходили гуляти», «Коли  прийде тітка, скажеш, що мами немає».

ЯК ПОДОЛАТИ ДИТЯЧУ БРЕХНЮ

     Щоб боротися з брехнею, потрібно спер­шу виявити її причини, а тоді вже діяти. Діти ще не настільки майстерні актори, щоб уміло замаскувати свою брехню. Тому обман можна простежити у поведінці малюка, існує кілька загальних ознак брехні:

• зміна виразу обличчя, поява неусвідомлених рухів;
• зміна темпу мовлення, зниження тону, заїкання;
• «забалакування», спроба змінити тему розмови;
• зволікання з відповіддю.

     Завдання батьків полягає втому, щоб стримати дитину від брехні, викорінити в ній  цю шкідливу звичку. Зазвичай, першою реакцією батьків на брехню дитини є покарання, хоча воно не завжди дає бажаний результат — дитина, наступного разу може краще замаскувати свою брехню. Спробуйте побачити ситуацію очима дитини. Покажіть, що готові вибачити. Реагувати на брехню потрібно відповідно до вікової категорії дитини. Коли дитині не має 6 років, не реагуйте суворо, можна навіть віджартуватися, Ваше завдання — дати дитині  зрозуміти, що брехати — погано, що брехня завжди викривається.